Вона вражала своєю акторською майстерністю. У своїх ролях вона змінювалась до невпізнаваності. Мова йде про варшавську кінозірку Ельжбету Барщевську, пише сайт warsawski.eu. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про її акторську кар’єру.
Юність
Ельжбета Барщевська народилась у 1913 році у Варшаві. Дитинство майбутньої кінозірки було досить важким та складним. Мати виховувала її сама, батько відвідував лише у святкові дні. Таке спілкування було наслідком того, що він був одружений, коли познайомився з її матір’ю, а розлучатись не планував.
Дівчина навчалась у Державній жіночій середній школі імені Марії Конопницької. Після випуску вона прийняла рішення вступити до школи політичних наук, але внутрішнє бажання перемогло і Ельжбета вступила до Державного інституту театрального мистецтва, де познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Навчання їй давалось легко та було до вподоби, адже вона усвідомлювала, що займається тією справою, яка приносить їй неабияке задоволення.
Акторська діяльність
Дебют Барщевської на сцені відбувся у жовтні 1934 року. Саме тоді вона зіграла роль Гелени у “Сні літньої ночі” Вільяма Шекспіра у постановці Леона Шиллера. З цього моменту і розпочалась тривала співпраця Ельжбети з польським театром. Вона тривала майже протягом сорока років.
Прем’єру варшавської акторки глядачі сприйняли досить позитивно. Тож це сприйняття забезпечило Барщевській майбутні ролі, зокрема у зокрема у “Дідах”, “Великій людині для малого бізнесу”, “Тессі”. Ці ролі принесли Ельжбеті велику популярність, а деякі глядачі почали називати її найкрасивішою жінкою Варшави. Також її запрошували грати до Нового театру.
У 1937 році варшавській акторці випала можливість попрацювати на одному майданчику разом з відомим режисером Юзефом Лейтесом. Вона зіграла у фільмі “Знахар”, який був відзнятий за романом Тадеуша Доленги-Мостовича. У цій кінострічці Ельжбета виконала роль дружини та доньки професора Рафала Вільчура. Також у цей рік вона з’явилась у фільмі “Дівчата з Новолипків”. У кіно вона була втіленням певної делікатності та невинності, тобто того, що лежить в основі жінки, якій можна довіряти.
Коли почалась Друга світова війна, акторська кар’єра Барщевської зазнала значних змін. Нових кінострічок у Варшаві не знімали, адже бойові дії, а згодом окупація не дозволили цього зробити. Ельжбеті потрібно було за щось жити, тож вона пішла працювати офіціанткою в місцевий заклад. Попри це, вона продовжувала підпільно брати участь у театральному житті Варшави.
У 1942 році Барщевська знялась у виставі “Іридіон” Зигмунта Красінського, яка була поставлена на квартирі театрального сценографа й театрознавця Яна Косинського. Згодом після закінчення Варшавського повстання Ельжбету було відправлено до пересильного табору в Прушкуві, звідки їй вдалося вибратися та втекти до Лодзі.
У 1945 році Барщевська відновила свою роботу у польському театрі. Відтоді й до кінця своїх днів вона виступала в місцевих театрах, виконуючи неймовірні ролі. Зокрема Ельжбета зіграла Інфанту в “ЦІиді”, Саломею в “Хорштинському”, а також Амелію в “Мазепі”. У 60-х роках Барщевська стала акторкою Національного театру. Після війни вона лише раз з’являлась в об’єктиві камери, а саме у стрічці “Ритм серця”. Це відбулось у 1977 році.
Усе своє життя Ельжбета Барщевська присвятила сцені та акторству. Зі своєю кар’єрою вона попрощалась у 1981 році, коли вже зрозуміла, що не зможе якісно виконувати свою роботу. Через шість років після закінчення акторської кар’єри Ельжбета Барщевська померла. Її поховали на Повонзківському кладовищі у Варшаві.