Він був відомим польським сатириком, публіцистом, прозаїком та журналістом, пише сайт warsawski.eu. Мова йде про варшавського діяча Стефана Вєхецького. У цьому матеріалі ми більш детально розповімо про його діяльність.
Юність
Стефан Вєхецький народився у 1896 році у Варшаві. Він зростав у районі Воля. Його батько Теодор Вєхецький був польським письменником. У родині було десятеро дітей, тож клопоту було чимало. Ще у дитинстві Стефан від батька перебрав любов до пера. Хлопець навчався у Варшавській гімназії імені Войцеха Гурського. Після закінчення він вирішив приєднатись до першої бригади польських легіонів під командуванням Юзефа Пілсудського, адже саме тоді тривала Перша світова війна. Наступного року почав служити уланом в одному з польських легіонів.
Загалом військова служба неабияк вплинула на становлення особистості Стефана. Вона зробила його більш мужнім та витривалим. До життєвих труднощів він почав ставитись з більшою легкістю. У 1918 році Вічецький повернувся до цивільного життя. Його було нагороджено Хрестом доблесті.
Творча діяльність
Повернувшись до звичного життя, Стефан вирішив спробувати себе в акторській майстерності, тому почав грати у місцевому театрі. За цей період йому вдалось виконати десяток ролей. У 20-х роках Вєхецький отримав чудову пропозицію очолити Народний театр у Волі, який фінансувався його батьком. На цій посаді Стефан пропрацював протягом двох років, адже згодом театр збанкрутував.
Після цієї сторінки у своїй кар’єрі Вєхецький вирішив себе спробувати у ролі журналіста. Він пройшов репортажну практику у польському виданні Kurier Warszawski. Після успішного стажування Стефан став судовим репортером. Завдяки цій роботі чоловікові вдалось стати свідком різноманітних ситуацій та діалогів. Це неабияк допомогло йому у майбутньому.
У міжвоєнний період обставини склались так, що журналістика стала не основним джерелом доходу, тому він став власником невеликої цукерні відомої варшавської фірми Fuchs i Synowie, яка була розташована у центрі району Нової Праги.
Після Другої світової війни Вєхецький повернувся до пера. Він став автором колонок у варшавських виданнях, зокрема у Życie Warszawy та Kurier Codzienny, а потім і для Express Wieczorny. У своїх матеріалах Стефан використовував варшавський діалект. Йому вдалося зробити цей стиль читабельним навіть після війни, коли до Варшави переїхало чимало людей, що розмовляли різними діалектами з усієї Польщі. Завдяки такому письму автор висміював владу, а також змальовував сатиричні образи мешканців столиці. У своїх колонках йому вдалось створити декілька літературних героїв, які неабияк подобались польським читачам, зокрема це був історик-аматор пан Теофіл Пєцик та пан Валерій Вантробка, який полюбляв обговорювати повсякденне життя варшавців. Згодом своїх героїв він перемістив у власні майбутні романи. Попри те, що Стефан у своїх матеріалах торкався проблем столичного життя, його й надалі продовжували публікувати. Поляки з нетерпінням чекали його нові історії, адже це було настільки близьким для них.
Багатьом польським літературним критикам не припав до душі стиль письма Вєхецького. Усе через сленг, який подекуди був навіть тюремним. Його часто звинувачували в грубій лексиці, а також у примітивності. Найбільше його творчість цінували поети, адже бачили у цьому щось нове та незвичне для польської літератури.
Стефан Вєхецький помер у 1979 році у Варшаві. В пам’ять про видатного варшавського сатирика та гумориста у 1990 році була видана його біографія. У 2019 році друком вийшла ілюстрована біографічна повість Стефана Вєхецького Ech, panie Wiech!