В умовах численних політичних та соціальних сутичок польська архітектура неодноразово зазнавала пошкоджень та руйнувань, пише сайт warsawski.eu. Однак частина неоціненних пам’яток минулого була відреставрована та реконструйована, представивши сучасне культурне життя країни. Однією з найвидатніших старовинних споруд залишається Вілянівський палац — колишня королівська резиденція у Варшаві.
Історія заснування та розвитку Вілянівського палацу
У 1677 році придворний архітектор Августин Лоччі взявся за виконання проєкту королівської резиденції для Яна III Собеського. У 1696 році будівництво Вілянівського палацу у Варшаві було завершено. Спершу не вирізняючись серед інших споруд, невеликий маєток нагадував адміністративні установи поміщиків. Після додаткового розширення він був переобладнаний у репрезентативний палац за зразком французьких резиденцій. У результаті барокова заміська будівля поєднала загальноєвропейські та польські традиції.
У 1696 році Ян III Собеський помер, залишивши Вілянівський палац у спадок своїм синам. Згодом право на його володіння змінювалося між магнатськими родинами Сенявських, Чарторийських, Любомирських, Потоцьких та Браницьких. Відтак у 1720 році королівська резиденція опинилася у підпорядкуванні польської шляхтянки Ельжбети Сенявської. Як одна з найбагатших жінок країни, вона інвестувала частину свого капіталу у її розширення.
У 1730 році тогочасний король Август II Сильний обміняв Блакитний палац на Вілянівський для встановлення нової резиденції. Після смерті правителя у 1733 році його привласнила графиня Марія-Зофія Чарторийська. Як і попередні господарі, вона доєдналася до оновлення інтер’єру та екстер’єру відповідно до тогочасних модних стандартів. Наступною спадкоємицею маєтку стала польська аристократка Ізабела Любомирська. Бувши відомою колекціонеркою творів мистецтва, вона уважно поставилася до будівництва садових корпусів, кухні та ванної кімнати у неокласичному стилі.
Ставши новим власником Вілянівського палацу, польський шляхтич Станіслав Костка Потоцький заснував у ньому музей у 1805 році. Як один з перших публічних музеїв у Польщі, він вирізнився величезною колекцією італійських, французьких, фламандських і німецьких картин. Зокрема, він був прикрашений кінним портретом засновника, виконаним відомим французьким художником-неокласиком Жаком-Луї Давидом у 1781 році.
Під час Другої світової війни Вілянівський палац зазнав пошкоджень внаслідок атаки німецькими військами. Втім, польський опір Армії Крайової проти Третього Рейху в умовах Варшавського повстання 1944 року залишив маєток недоторканим. Після завершення глобального збройного конфлікту його вдалося відреставрувати, а переважну частину викраденої ворогами колекції — репатріювати. У 1962 році всі охочі знову отримали змогу оцінити архітектурну та мистецьку спадщину часів Речі Посполитої.
Визнання та значення діяльності Вілянівського палацу
Вілянівський палац залишається важливою частиною мистецького життя Польщі. Вистоявши під час обох світових воєн, він посів місце одного з найвидатніших зразків архітектури бароко у країні. Як офіційна національна історична пам’ятка, маєток підтримується Національним інститутом культурної спадщини та Асоціацією королівських резиденцій Європи. Щорічно збираючи близько 3 мільйонів поціновувачів мистецтва, він зберігає статус одного з найвідвідуваніших палаців у світі. На його території регулярно організовуються музичні та культурні заходи, зокрема Літні королівські концерти в Трояндовому саду та Міжнародна літня академія старовинної музики.
