Одна з найяскравіших постатей польської культури 20 століття, яка поєднала у своїй творчості тонкий гумор, політичну іронію та глибоку емоційну чутливість. Поет, драматург, автор понад трьох тисяч пісень і блискучих сатиричних мініатюр, він був голосом покоління, що пережило міжвоєнну Польщу, Другу світову війну та драму еміграції, пише warsawski.eu.
Біографія
Марʼян Гемар народився 6 квітня 1901 року у Львові у складі Австро-Угорської імперії. Його родина належала до асимільованої єврейської інтелігенції — це середовище, де активно велися дискусії про ідентичність, культуру та політику. Його батько загинув у Першій світовій війні, що значно вплинуло на формування світогляду майбутнього письменника. Мати виховувала дітей самотужки, а сам юний Маріан зростав у колі, де з дитинства поєднувалися польська та єврейська мова, релігія, література та сатира. Після завершення гімназії Марʼян Гемар вступив до Львівського університету, де почав вивчати медицину, а згодом — філософію. Однак формальна освіта виявилася не такою привабливою, як життя віршів, сцени та газетної сатири. У студентські роки він писав короткі вірші, епіграми та сатиричні куплети, які почали з’являтися у місцевих періодичних виданнях. Його творчість вирізнялася гострим розумом, іронічним поглядом на дійсність і природною легкістю у формі.
У середині 1920-х років Гемар переїхав до Варшави. Саме тут розпочинається найплідніший період його кар’єри. Спочатку працював журналістом і редактором у кількох газетах, а згодом потрапив до найвідомішого варшавського кабаре “Qui Pro Quo” — театру, який поєднував інтелектуальний гумор з політичною сатирою, сучасною музикою та авангардною режисурою. У цьому середовищі Гемар швидко здобув популярність як автор куплетів, пісень, сатиричних сценок і монологів. Його талант до дотепного діалогу, здатність схоплювати абсурдність бюрократії робили його надзвичайно популярним серед глядачів. Водночас Гемар розпочав активну співпрацю з іншими популярними театрами й кабаре — “Banda”, “Cyrulik Warszawski”, “Cyganeria Warszawska”, “Morskie Oko” — і навіть створив власний театр-комедію “Nowa Komedia” (1933), де був головним автором і керівником репертуару.
До початку Другої світової війни Марʼян Гемар став однією з найвпливовіших постатей у польській культурі: за його словами, він написав понад 2000 текстів пісень, кілька десятків одноактних п’єс, сценаріїв і монологів, не враховуючи епіграм і сатиричних колонок у пресі. Однак за фасадом легкого жанру приховувався блискучий аналітик свого часу — письменник, який умів через гумор ставити незручні запитання про націоналізм, ксенофобію, провінційність і вульгарність публічної мови.
Війна й еміграція
Початок Другої світової війни у вересні 1939 року став для Марʼяна Гемара переломним моментом. Через своє єврейське походження, відверто антинацистські й антипопулістські погляди, а також популярність як сатирика, він опинився у зоні особливої небезпеки. Вже у перші тижні окупації Гемар змушений був залишити Варшаву: спершу через Угорщину потрапив до Румунії, а звідти — до Палестини. З початку 1940-х років він долучився до формування Самостійної Карпатської стрілецької бригади — елітного з’єднання польських збройних сил, що воювало разом з британцями на Близькому Сході та в Північній Африці. Гемар не був рядовим солдатом: його головною місією стала культурна підтримка війська. Він організовував концерти, писав пісні та монологи для фронтових театрів, виступав перед бійцями просто неба — іноді буквально за кілька кілометрів від фронту.
У 1941 році, після демобілізації, він переїхав до Лондона, де залишився назавжди. Саме у британській столиці почалася нова глава його життя — життя емігранта, позбавленого батьківщини, але не голосу. Він швидко став однією з ключових постатей польської культурної еміграції та заснував кабаре “Biały Orzeł”. Паралельно Гемар розпочав співпрацю з провідними еміграційними виданнями. У них він публікував політичну сатиру, вірші, есеї, памфлети, театральні критики та роздуми про стан Польщі, долю вигнанців і місце культури у світі, де розділені народи і мови.
У 1950-х роках він став ведучим регулярної сатиричної програми на радіо “Вільна Європа” (Radio Free Europe). Його щотижневі монологи з великою дозою іронії, політичної критики й культурної рефлексії стали голосом еміграції і дзеркалом репресованої Польщі. За 16 років етерів він створив понад 800 авторських радіопередач, які слухали у Варшаві, Кракові, Вроцлаві та Гданську.
Творчий спадок
У післявоєнні роки Гемар регулярно публікував вірші, фейлетони, драматичні тексти, а також памфлети та політичні есе. Його літературна мова, як і раніше, була яскравою, точною, влучною, з характерним поєднанням іронії, болю та глибокої любові до Польщі. У цей період він створив збірки сатир і віршів, які здобули популярність серед польської діаспори:
- “Satyry patetyczne” (1947) — збірка, що поєднує трагікомічне осмислення війни та політики;
- “Siedem lat chudych” (1955) — тексти, написані в перші післявоєнні роки, про голод, бездержавність і розчарування еміграції;
- “Ściana płaczu” (1968) — філософсько-сатиричний твір, у якому Гемар розмірковує над єврейською долею, історичною пам’яттю і втраченим місцем митця у новому світі.
Окрім віршів і сатири, Гемар створював драматургічні твори, серед яких найбільш відомі:
- “Adolf Wielki” (1943) — політична гротескна комедія, в якій автор осміює культ Гітлера та тоталітаризм;
- “Awantury w rodzinie” (1967) — сатирична п’єса про моральний і політичний розпад європейського післявоєнного суспільства;
- “Cywile w Tobruku” (1942) — театральна хроніка, написана на основі власних фронтових вражень у Північній Африці.
Унікальним внеском Гемара у польську культуру стали також переклади класиків, зокрема Горація та Шекспіра. Його переклад “Сонетів Шекспіра”, виданий у 1968 році, вважається одним з найвдаліших у польській мові — не лише за точністю змісту, а й за збереженням поетичної музичності оригіналу. Гемар тонко відчував ритм і нюанси англійського вірша, вміло адаптуючи його до польської традиції без втрати духу тексту.
Успіх і визнання
За свій внесок у розвиток польської культури в еміграції Марʼян Гемар отримав численні відзнаки й нагороди. Його шанували читачі провідних діаспорних видань (Wiadomości, Dziennik Polski, Dziennik Żołnierza), літературні спілки, а також культурні фонди. Зокрема, Фонд Юрчиковського (Jurzykowski Foundation) у Нью-Йорку неодноразово відзначав Гемара преміями за літературні досягнення.
У 1966 році йому було вручено Офіцерський хрест Ордену Відродження Польщі, а у 1972 — Командорський хрест того ж ордену — одну з найвищих державних нагород Польщі в еміграції.
Маріан Гемар помер 11 лютого 1972 року у містечку Доркінг поблизу Лондона у віці 70 років. Його поховали на цвинтарі Christ Church. Час від часу в пресі з’являються заклики до репатріації його останків до Польщі, однак поки що Гемар лишається символічною постаттю вигнання — письменником, чия доля, як і доля цілого покоління, пройшла шлях від Львова до Лондона, від сцени Qui Pro Quo до радіо Free Europe.
