У Польщі перш за все його знали, як сина відомого актора Єжи Штура. Тож йому довелось пройти непростий шлях, аби довести, що він талановитий та гідний уваги глядачів. І йому це вдалося, адже за плечима актора десятки успішних ролей у кіно та театрі, пише сайт warsawski.eu. А у своїй роботі він поєднує психологію та акторство. Також дізнавайтесь про актора з великим комедійним потенціалом – Адольфа Димшу.
Біографія
Мацей народився у творчій родині у Кракові. Його батько – актор і режисер Єжи Штур. Тож ще з дитинства хлопець був занурений в атмосферу закулісся кінематографу. У 1999 році закінчив психологічний факультет Ягеллонського університету. Дебютував на сцені ще у студентські роки. У 2001 році він зіграв Раскольникова у камерній виставі «Злочин і кара» у постановці Богдана Чосека. Це вистава для двох акторів, партнером Мацея став Генрік Таляр. Та все ж після здобуття психологічної освіти він не покинув ідею стати актором. Тож вступив на акторський факультет Вищої театральної школи у Кракові. Ще під час навчання він став одним із засновників кабаре. А також у період з 2004 року по 2008 рік працював у Варшавському Драматичному театрі. А наступним місцем роботи став Новий театр у Варшаві, яким керує Кшиштоф Варліковський.
Штура неодноразово запитували у різних інтервʼю, як психологія вплинула на його розуміння акторської майстерності. Він наголошував, що психологія розвинула його сприйнятливість до інших людей та відкритість до них. А на репетиціях у театрі актори завжди аналізують своїх персонажів та шукають відповідні приклади зі свого життя — це допомагає їх відчути та передати глядачеві. А от акторську професію він обрав, тому що у дитинстві багато часу провів у Старому театрі, де грав його батько. Ще тоді йому сподобалась атмосфера театру та робота на сцені.
Робота у театрах
У театрі Штур працював з режисером Анджеєм Домаліком. Він грав у виставах за мотивами класики. На сцені варшавського драмтеатру він втілив образ Хлестакова у гоголівському «Ревізорі» (2002), у виставі «Незрівнянна!» за пʼєсою Пітера Квілтера у варшавському театрі «Полонія» (2007). У Драматичному театрі Мацей Штур також зіграв Вершиніна у пʼєсі «Сестри». У 2005 році він виступав у театрі «Рампа» та зіграв енергійного та іронічного Кандіда у музичній виставі «Кандід, або Оптимізм» за Вольтером.
Однією з найкращих театральних ролей Мацея Штура виявився Джо-Портер Пітт у виставі Кшиштофа Варліковського «Ангели в Америці» за пʼєсою Тоні Кушнера. Співпраця з Варліковським налагодилась, тож актор брав участь у його наступних виставах: в «(А)поллонії» за текстами Евріпіди і Ханни Кралль, «Кінець», «Варшавському Кабаре» (2013) і «Французах» за мотивами творів Марселя Пруста (2015).
Актора можна було побачити у ролі корпоративного трудоголіка Нікодема у виставі «Найбільше самогубств трапляється у неділю» за Ганною Бужинською (2005). Він зіграв роль Цезарія, одного з членів порядної сімʼї у стадії розпаду у трагікомедії «Безлад» за Кшиштофом Чечотом (2006) і Бонго у пʼєсі про самогубця «І. Значить Інна» Андреаса Саутера і Бернарда Штудлара (2006). Одночасно Мацей Штур знайшов застосування своєму таланту і в зовсім іншій поетиці, зігравши головну роль у «Житті Йосипа» (2005) Миколая Рея у постановці Петра Томащука.
Карʼєра у кінематографі
Перед кінокамерою Штур вперше виступив у 1988 році, у десятому епізоді «Декалогу» Кшиштофа Кесьльовського. Згодом він зіграв головну дитячу роль у польсько-французькому фільмі «Діти війни» режисера Кшиштофа Рогульського. Наприкінці 90-х років 20 століття Штур все частіше почав зʼявлятися у кіно. У цей період він зіграв Алекса у «Баловні удачі» («Fuks») Мацея Дуткевича (1999), Кубу Бреннера у «Хлопці не плачуть» режисера Олафа Любашенка (2000) і Кубу в іншій комедії Любашенка — «Ранок койота» (2001). За Штуром мало не закріпилася роль простого, нехитрого хлопця, але йому вдалося піти від цього образу у чергових своїх ролях: випускника школи поліції та кінооператора.
Наступними ролями актора були Хвастек у «Французькому номері» (2006) Роберта Вихровського, Себастьяна Третина у «Тестостероні» (2007) режисера Томаша Конецького та Анджея Сарамоновича, а також артилериста Сапежинського в «Операції «Дунай» Яцека Гломба (2009). Мацей Штур також зіграв у «Полуничному вині» (2007) — фільмі Даріуша Яблонського за мотивами прози Анджея Стасюка.
Він зіграв у трагічній і дуже особистій історії Малгожати Шумовської «33 сцени з життя» (2008). За чудово зіграну у цьому фільмі роль Мацей Штур отримав Приз імені Збишека Цибульського. Гідною польської кінопремії «Орел» виявилася його роль у гучному фільмі Владислава Пасіковського «Колоски» (2012). Штур також зіграв в «Облаві», яка зібрала чимало нагород, у «Дорожньому патрулі» Войцеха Смажовського (2013) та «Ексцентриках, або По сонячній стороні вулиці» Януша Маєвського (2015). У «Громадянині» Єжи Штура він зіграв разом зі своїм батьком. Мацей Штур не вперше працював із батьком, у цьому фільмі він зіграв Єжи у молодості. До цієї ролі він готувався все життя, адже з дитинства слухав історії батька і намагався його копіювати.
Нагороди та відзнаки
У 2005 році Мацей Штур був відзначений званням магістра польської мови, а у 2008 році став почесним послом польської мови. 2 грудня 2006 року Мацей Штур і французька актриса Софі Марсо були нагороджені Премією Європейської кіноакадемії. Також Мацей Штур нагороджений Хрестом Заслуги — державною польською нагородою. 11 квітня 2014 року був нагороджений срібною медаллю за заслуги у сфері культури «Gloria Artis».